Дуалізм фактів і норм та етика самоактуалізації А.Маслоу

АВТОР: СЕПЕТИЙ Д.П.

Найбільш фундаментальною філософською проблемою етики є питання про природу та об’єктивні підстави моральних розрізнень. Самі ці розрізнення можуть формулюватися в термінах добра і зла, гідного і негідного, вищих і нижчих цінностей тощо. В будь-якій формі, вони передбачають, що:

1)     людина здійснює вибір між різними способами поведінки в певній ситуації, або, в перспективі цілого життя, між різними способами життя;

2)     ті способи поведінки чи життя, серед яких людина здійснює вибір, – різні можливості, які в неї є, і серед яких вона обирає, – мають деяку  об’єктивну етичну цінність, є об’єктивно добрими чи поганими або кращими чи гіршими; їх можливо розташувати вздовж деякої об’єктивної шкали – від дуже поганого (такого, що заслуговує на найсуворіший осуд) через нейтральне (що не заслуговує ані на осуд, ані на схвалення) до дуже доброго (такого, що заслуговує на найбільше схвалення й захоплення).

Тут принциповим є саме наголос на об’єктивності: моральні судження, якщо вони мають сенс, передбачають, що щось є справді добрим, а щось справді поганим, а не лише видається таким тій або іншій людині (або представникам тієї чи іншої культури).

Альтернативна точка зору, моральний релятивізм, прямо суперечить смислу моральних суджень. Він говорить, що добро і зло для кожного своє (моральний суб’єктивізм), ототожнюючи добро і зло з корисністю і шкідливістю для даної людини, або з її уподобаннями і антипатіями, або з її уявленнями про добро і зло. Або він говорить, що добро і зло є різними для різних суспільств (моральний соціологізм), ототожнюючи добро і зло з нормами поведінки, прийнятими у даному суспільстві, або з панівними у цьому суспільстві уявленнями про добро і зло. Проте коли ми робимо моральні судження, ми насправді маємо на увазі щось зовсім інше.

Моральне твердження про те, що деякий вчинок добрий/поганий, має зовсім інший смисл, аніж твердження, що цей вчинок корисний/шкідливий для того, хто його робить, або що він корисний/шкідливий для мене, або що він мені подобається/не подобається.

Ототожнювати добро і зло з уявленнями про добро і зло (чи то індивідуальними чи то панівними у деякому суспільстві) безглуздо, оскільки уявлення про щось необхідно передбачають існування цього чогось – на відміну від уявлень про нього. Уявлення про добро і зло необхідно передбачають, що існують самі добро і зло, а не лише уявлення про них. Залежно від того, що насправді є добром і злом, уявлення про добро і зло (чи то окремої людини чи то більшості у певному суспільстві) можуть бути істинними або хибними.

Нарешті, ототожнення добра (зла) з нормами поведінки (не)прийнятими і (не)схвалюваними у певному суспільстві є хибним, оскільки ми можемо осмислено ставити і обговорювати питання про те, чи є певні норми поведінки, (не)прийняті й (не)схвалювані у нашому суспільстві справді добрими (поганими), чи не є деякі норми поведінки, прийняті у інших суспільствах кращими за ті, які прийняті в нашому і т.п. Сама можливість постановки і осмисленого обговорення таких питань означає, що «бути добрим», в моральному сенсі, – це не те саме, що «бути прийнятим за норму у даному суспільстві».

Але позицію морального реалізму, яка говорить про існування об’єктивних і загальнозначущих моральних розрізнень, дуже важко пояснити й обґрунтувати. Ця складність зумовлена логічним відношенням, яке філософи називають дуалізмом фактів і норм, або дуалізмом наявного та належного. Це відношення можна сформулювати так: моральні розрізнення (в будь-яких термінах – добра, норм, обов’язку, цінностей, належного) логічно не слідують ні з яких (соціологічних, психологічних, біологічних та ін.) фактів. З самих лише фактів (те, що є), якими б вони не були, логічно не випливають ніякі відповіді про те, що має бути, як людині належить чинити, що є добрим, а що поганим, в чому полягає її моральний обов’язок, які цінності є вищими, а які нижчими тощо. Моральні (нормативні, ціннісні) судження логічно можуть слідувати лише з інших моральних (нормативних, ціннісних) суджень, або з поєднання інших моральних (нормативних, ціннісних) суджень з фактами.

Важливо уникнути непорозуміння: коли говориться про дуалізм фактів (наявного) і норм (цінностей, належного), то мова йде не про суб’єктивні цінності й норми (норми й цінності прийняті тією чи іншою людиною) і не про соціокультурні норми й цінності (прийняті у певному суспільстві). Мова йде про справжні, правильні, загальнозначущі, об’єктивні, надіндивідуальні й надсуспільні норми й цінності, – те, що є справді добрим, належним, морально вищим, що справді заслуговує на схвалення, а не те, що вважається таким якоюсь людиною чи більшістю людей, що належать до певної спільноти. Тобто, йдеться про те, що з усієї множини фактів про природу, людську психіку й те, як люди себе поводять, логічно не слідує ніякої відповіді на питання: як людина має чинити в тій або іншій ситуації? в чому її моральний обов’язок? які вчинки є добрими, а які – поганими?

Те, що певна людина дотримується тих чи інших норм та цінностей, або що в певному суспільстві прийняті ті чи інші норми та цінності є фактом, а не нормою, наявним, а не належним. Усі такі факти ми можемо піддати моральній оцінці. Щодо усіх таких фактів ми можемо запитати: чи є вони добрими? А це має сенс лише якщо ми припускаємо, що існують якісь справжні норми й цінності, щось, що справді є добрим, правильним, морально цінним, належним, – і ці справжні норми й цінності стоять над усім тим, що прийняте за норми й цінності, що вважається добрим, правильним, належним. Ці справжні норми й цінності, які передбачаються будь-яким моральним судженням, логічно не слідують ні з яких природних, психічних чи соціальних фактів, – зокрема, з фактів про те, як ті чи інші люди чи спільноти поводяться, яких норм і цінностей вони дотримуються тощо.

Зокрема, моральні розрізнення логічно не випливають ні з яких психічних фактів, таких як людські схильності, уподобання і т.п., оскільки самі ці цінності й уподобання ми можемо піддати моральній оцінці, поставивши питання: чи є дана схильність (уподобання) доброю чи поганою? Усі такі моральні судження передбачають, що відмінність між добрим і поганим є чимось незалежним від схильностей і уподобань, що піддаються оцінці.

Так само і щодо прийнятих у суспільстві норм. Ми завжди можемо запитати: чи той факт, що у даному (зокрема, у нашому) суспільстві прийняті ось-такі норми, є добрим чи поганим? чи є ці норми добрими чи поганими, справедливими чи несправедливими? Тим самим, ми припускаємо, що відмінність між добрим і поганим є чимось незалежним від того, що прийняте за норми (і вважається добрим) у тому чи іншому суспільстві.

Виходить, що, якщо моральний реалізм має рацію, то царина морального (норм, цінностей) мусить бути якоюсь особливою реальністю, автономною по відношенню до природних, психічних, соціальних та ін. фактів. Зауважимо, що в природничо-науковій картині світу для такої особливої реальності просто немає місця. Моральний реалізм передбачає метафізичну картину дійсності, в якій світ природи і світ цінностей, будучи однаково реальними й об’єктивними, якимось чином поєднуються і взаємодіють в людині. (Зауважимо, між іншим, що в природничо-наукову картину світу не вписується не лише об’єктивна ціннісна реальність, але й свідомість і психіка у їх суб’єктивному вимірі, Я як суб’єкт відчуттів, емоцій, воління, мислення, свідомості, як вони переживаються й усвідомлюються нами «зсередини» нашої психіки-свідомості. Людські Я можна розглядати як ті центри, через які взаємодіють світ природи та світ цінностей.)

В філософії було чимало спроб обійти дуалізм фактів і норм; проте уважний аналіз усіх таких спроб виявляє їх логічну некоректність. У ХХ ст. кілька таких спроб було здійснено впливовими психологами-філософами. Зокрема, свою версію розв’язання проблеми дуалізму фактів і норм запропонував впливовий американський психолог Абрахам Маслоу.

Для теорій Маслоу ключовим є поняття самоактуалізації, яке означає актуалізацію (розвиток і реалізацію) людиною своїх потенційних можливостей. Маслоу стверджує, що його теорія розв’язує проблему дуалізму фактів і норм (наявного й належного): такого дуалізму насправді немає; вищі об’єктивні цінності можливо виявити, дослідивши вільний вибір «найкращих», найбільш «психологічно здорових», самоактуалізованих людей:

«Я стверджую, що вільний вибір таких людей, які здійснили себе ( в тих ситуаціях, коли справді є з чого вибирати) може описово вивчатися як природна система цінностей, яка не має нічого спільного з упередженнями дослідника, тобто «наукова». Я не кажу: «Вони повинні вибрати це або те». Я кажу усього лише наступне: «Помічено, що здорові люди, яким надано свободу вибору, вибирають це або те». Це усе одно, що запитати: «Якими є цінності найкращих людських істот?», замість того, щоб запитувати: «Якими мають бути їх цінності?» [2, 78]

На мою думку, такі міркування зовсім не розв’язують проблеми дуалізму фактів і норм, а демонструють нерозуміння цієї проблеми, а також дуже наївну й некоректну «логіку»:

– Які цінності об’єктивні?

– Ті, які обирають найкращі люди?

– А які люди найкращі?

– Ті, які обирають об’єктивні цінності.

Справді, хто ті люди, які, на думку Маслоу, мають слугувати за еталон «природної», «наукової» системи цінностей? Маслоу називає їх «найкращими», найбільш (психологічно) «здоровими», самоактуалізованими, такими, що здійснили себе. Але що це значить? За якими критеріями люди зараховуються або не зараховуються до цієї елітної категорії? Ось як пояснює це сам Маслоу:

«Вихідне клінічне визначення самоактуалізованої особистості, на базі якого ми відбирали піддослідних, складалося з позитивного та негативного критеріїв. В якості негативного критерію ми обрали відсутність неврозів, психозів, психопатичних рис характеру, а також виразних невротичних або психопатичних тенденцій… В якості позитивного критерію ми прийняли наявність ознак самоактуалізації – цей набір симптомів досі точно не визначений. В найзагальнішому вигляді ми визначали самоактуалізовану людину як індивідуума, який у змозі здійснювати свої таланти, здібності, можливості.» [1, 304] (Виділення курсивом моє. – Д.С.)

Отже, критерієм виступає вельми невизначена і навантажена ціннісними уявленнями характеристика: «змога здійснювати свої таланти, здібності, можливості». У самому критерії відбору  вже закладено ті цінності, які і будуть виявлені у вільному виборі відібраних за цим критерієм людей. Адже коли говориться про «змогу здійснювати свої таланти, здібності, можливості», то йдеться зовсім не про змогу здійснювати будь-які таланти-здібності-можливості. Очевидно, що тут не йдеться про такі можливості, як можливість ледарювати, або можливість випити за життя велику кількість алкоголю, вкрасти багато грошей, вбити багато людей… Йдеться лише про ті можливості, які дослідник (або група дослідників) вважає позитивними, гідними реалізації. У відборі таких можливостей вже закладені ті цінності, які будуть виявлені у вільному виборі піддослідних. Якби піддослідні обиралися за таким критерієм як реалізація можливості лежати на дивані й плювати у стелю, то у їх вільному виборі були б виявлені зовсім інші цінності! І це Маслоу називає «природною системою цінностей, яка не має нічого спільного з упередженнями дослідника, тобто «науковою»?!

Віктор Франкл називав вчення про те, що об’єктивні цінності, моральність та смисл життя зводяться до повного розвитку й реалізації людиною усіх притаманних їй можливостей, потенціалізмом і доводив його незадовільність. «Потенційно» кожна людина є (тобто може стати) і святим, і злочинцем; вона може самовіддано допомагати іншим людям, полегшувати їх страждання, рятувати їх життя, а може вбивати чи байдуже спостерігати; людина може стати робітником, інженером, лікарем чи вчителем, фізиком, істориком чи філософом, – усе се – реальні можливості, серед яких людина мусить робити вибір. Обираючи для реалізації деякі з можливостей, людина тим самим відмовляється від реалізації багатьох інших, альтернативних можливостей. Наприклад, Сократ «не приховував, що поряд з іншими можливостями в ньому була закладена можливість стати злочинцем». Отже, «...справжня проблема відсувається вбік і навіть затушовується тими, хто весь час говорить лише про реалізацію можливостей, – потенціалістами, як їх можна було б назвати. Істинною проблемою була, є і залишається проблема цінностей, і ми не можемо ухилитися від зіткнення з ціннісною проблематикою, приймаючи рішення, яка з існуючих можливостей гідна реалізації… …потенціалізм намагається усунути закорінену в сутності людини і тому нездоланну й необхідну напругу між наявним и належним…» [3, 70-71] (Курсив В.Франкла.)

На противагу потенціалізму, Віктор Франкл відстоює точку зору, що життєві смисли або цінності («універсалії смислу») мають розглядатися як особлива об’єктивна реальність (вони не придумуються і не створюються людьми за їх забаганкою, а мають бути знайденими, виявленими у конкретній життєвій ситуації конкретної людини), яка є фундаментальною для морального мислення. Об’єктивні життєві смисли й цінності неможливо логічно вивести ні з яких інших (морально нейтральних) цілей, – у тому числі задоволення, щастя або реалізації потенційних можливостей. Навпаки, реалізація потенційних можливостей має спрямовуватися об’єктивними життєвими смислами-цінностями: слід прагнути реалізувати не усі можливості (усі можливості реалізувати неможливо), і не будь-які можливості, а ті з наявних можливостей, реалізація яких буде водночас реалізацією об’єктивних життєвих смислів-цінностей. Щодо задоволення і щастя, то вони мають бути не метою, а побічним ефектом від здійснення життєвих смислів-цінностей. [4, 30-34] Цінності і життєві смислі невіддільно пов’язані з «феноменом, … фундаментальним для розуміння людини: з самотрансценденцією людського існування». «…людське буття завжди орієнтоване назовні на щось, що не є ним самим, на щось чи на когось: на смисл, який необхідно здійснити, чи на іншу людину, до якої ми тягнемося з любов’ю. У служінні справі чи любові до іншого людина здійснює сама себе. Чим більше вона віддає себе справі, чим більше вона віддає себе своєму партнеру, тим у більшій мірі вона є людиною і тим у більшій мірі вона стає самою собою». [4, 29-30]

Література:

1.  Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Питер, 2008. – 352 с.

2.  Маслоу А. На подступах к психологии бытия. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. – 138 с.

3.  Франкл В. Потенциализм и калейдоскопизм // Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – С.70-74.

4.  Франкл В. Человек пред вопросом о смысле // Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – С.24-44.

Ответить

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *